Так хочу я, але не можна
Мама каже: “Не відвезу!”
А я так хочу, але не можу
вирішувати долю свою.
Готова душу й тіло положити, за нашу свободу.
Але не просто десь там – а в Україні!
Готова віддати все – та відвезіть!
Одне прохання: прошу взяти!
Але мене не чують, кажуть, мов, школу дали тут, та ти ходи, та про твоє бажання ти забудь.
А я все прошу, все рвуся, із шкіри лізу, та питають нащо?
А я скажу, що в Україні, тільки там, я є. Душа моя належить їй, належу їй і буду там.
Бажання в мене є одне – поверніть мене туди!
Та хоч під обстріли, хоч в такий час.
Але мені плювати на це все.
Щаслива я є тільки там!
В любий куточок України- це все є просто мій дім.
Але прошу я, тут, в Щвейцарії, я не існую.
Я хожу по сірих вулицях, душа моя тут просто рветься.
Не хочу я нічого, всього лиш в Україну.
Та що, так складно відвезти?
Складно відмінити життя тут?
Життя мого тут не існує
Ні тут, ні в Польщі, ніде…
Куди не відвезете-мені погано.
Тут не існую я, душа не може видихнуть.
Тут існую сіра я, не справжня, та не щаслива.
Для щастя треба одне – на Україну мені.
Моє єдине бажання, молюся кожен день за нього.
Коли прочитаний цей вірш тобою, зрозумій!
Я не така як ви, мені не добре ніде.
Вірш-Волк Софія, 9-В клас
Ілюстрація-Петренко Поліна, 6-В
