Та не однаково мені, як далі жити,
Моя земля — це скарб моїх батьків,
Які навчили понад все її любити,
І та любов — це спадок всіх віків.
В нас все своє, не треба нам чужого,
Що маєм — наше, і не маєм нарікань.
Ні в кого зовсім ми не просимо нічого,
Тож не пробачим зайвих зазіхань.
В нас все своє, не треба нам чужого,
Що маєм — наше, і не маєм нарікань.
Ні в кого зовсім ми не просимо нічого,
Тож не пробачим зайвих зазіхань.
Ми — уособлення державності країна,
У назві тій для нас заховане святе.
Тож хто за що — не знаю, ми — за Україну,
Лихий думками лиш би зрозумів оте…
© Сергій Ущапівський
16.02.2022
